Жах та переляк перших днів минули, я вперше за багато років плакав, як чорні хмари, відправляючи дитину з жінкою до Польщі, батька та брата до армії, ліпшого друга - в безробіття, себе і двох котів - в пусту, давно забуту квартирку на околиці Житомира. В невідомість. Всі, кого я знаю. Добряче поспавши та поївши я, нарешті, отримав адреналінову відповідь від свого організму: я маю діяти. Я маю працювати разом з усією країною на перемогу. Я навчився плести маскувальні сітки, як хижий павук, робити коктейлі Молотова так, щоб горіло димно та пекуче, я знаю, як правильно облаштувати мішками з піском вогневі точки та блокпости, напилив тьму-тьмущу дров для обігріву військових, облікував, зібрав, перетягнув та передав тонни медикаментів, харчів, форми для наших воїнів. І я продовжую. Я, і мільйони таких, як я змінили роботу на себе на роботу на перемогу. Я, і мільйони таких, як я тримають надійний тил. Я, і мільйони таких, як я віддають усі свої зусилля для того, щоб ті, хто віддають свої життя, були ситі, забезпечені, знали, що вдома їх чекають, та всі домашні будуть під опікою небайдужих. Я - волонтер.